ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
24.05.2026
На початку травня в Національній історичній бібліотеці України презентовано книжково-журнальну виставку «Розстріляне Відродження: художники-бойчукісти» присвячену пам’яті українських діячів культури 1910-х – початку 1930-х років митцям живопису – бойчукістам, які в період бурхливого розвитку української культури були брутально знищені сталінським тоталітарним режимом: більшість мисців репресовано, заслано в табори або розстріляно.
Набуття різнобічних свобод на території України початку ХХ століття, обіцяних революціями 1905–1917 років сприяло потужному підйому українського національного руху у всіх сферах життя українців.
Українська Центральна Рада на чолі з М. С. Грушевським вже з березня та до кінця 1917 року відкрила перші українські гімназії, школи (215 шкіл за 1917 рік), провела Всеукраїнські вчительські, церковні та військові наради у підтримку українізації шкільної освіти, церковного богослужіння, створення українського війська. Було здійснено набір 1600 студентів до відкритого Українського народного університету (проіснував до 1 червня1919 року).
Відкрито Українську академію мистецтв (22 листопада 1917 р.), в якій першими ректорами були Ф. Кричевський, Г. Нарбут, викладачами академії були професори М. Бойчук, В. Кричевський, М. Жук, О. Мурашко, навчалися художники-бойчукісти І. Падалка, В. Седляр та інші. Академії було надано право одержувати з-за кордону книжки, картини без оплати мита, а також по одному примірнику всіх друкованих в Україні видань у галузі мистецтва. За рік в Україні вийшло друком 747 книг українською мовою, 106 періодичних видань. Культурне відродження держави проводилося доволі потужно, але політичні загрози посилювалися.
В умовах постійних політичних загроз знищення демократичного національно-визвольного руху, з одного напрямку старорежимними імперськими військами, в той же час з другого напрямку – більшовицькими червоними загонами, українці наполегливо йшли до своєї цілі – створення незалежної самостійної держави.
22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної ради було проголошено Українську народну республіку незалежною, вільною суверенною державою українського народу. Вагомий державно-правовий акт підкріпив та поглибив питання щодо українізації в молодій державі, яка в найближчий час відкрила свої дипломатичні посольства у 36 країнах. Постійні руйнівні загрози політичних змін з середини та зовні молодої держави були надто потужними.
В Українській Державі, гетьманський уряд видав розпорядження, яким українська мова була проголошена державною мовою, нею було передбачено вести будь-яке офіційне спілкування у військових частинах, у відділеннях пошти та зв'язку. У серпні – вересні 1918 року гетьманський уряд видав розпорядження щодо обов'язкового вивчення української мови і літератури, історії та географії України в усіх середніх загальноосвітніх і професійних школах, духовних і вчительських училищах та в інститутах і університетах, які були перетворені на українські державні виші.
У 1918 році українською мовою вийшли з друку майже 212 періодичних видань і 1084 книги. З'явилися катедри (кафедри) українознавства та національні українські театри.
У грудні 1918 року було визначено, що наукові праці нещодавно утвореної Української Академії наук повинні видаватися українською мовою та за бажанням – одночасно французькою, німецькою, англійською, італійською чи латиною.
Українізація продовжувалася й за часів Директорії УНР, але викликала хвилю протестів із боку російських шовіністичних кіл.
Вже 1 січня 1919 року українська мова була оголошена обов'язковою для використання в усіх урядових і громадських закладах.
22 січня 1919 року проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР в єдину державу. Соборність України означила не лише об'єднання територій, а й духовну єдність, солідарність та спільну відповідальність за долю країни.
Для українців з’явилася можливість вільно знайомитися зі світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, більшість мисців просякалися найсучаснішими тенденціями, хотіли творити і творили справді актуальне нове мистецтво і відроджували свою стародавню культуру.
30 січня того ж року українська мова була офіційно оголошена мовою викладання в усіх школах республіки. Перехід на українську мову освіти слід було завершити до 1 липня 1919 року.
Здійснити це не вдалося, оскільки вже 5 лютого 1919 року Київ було захоплено більшовиками.
Було проголошено Українську Соціалістичну Радянську Республіку, яка підтримала загальну українізацію. У березні 1919 року Народний комісаріат просвіти УСРР проголосив рівність мов і надав «право населенню на місцях» визначати мову освіти, за умови, що обов'язковими шкільними предметами будуть історія України й одна з місцевих мов.
Українізація 1920-х років – це політика вже радянської влади, яка все ще сприяла піднесенню національної самосвідомості українців, але стрімкий розквіт та творче відродження української культури суперечило планам більшовиків. Метою було залучення українців до комуністичних установ, здобуття прихильності місцевого населення та маскування радянської влади під національну. Тому політика РКП(б) – ВКП(б) в 1920–30-ті рр., так звана «коренізація», спрямовується на нейтралізацію національно-визвольних прагнень українського народу, стає суворо контрольованим процесом більшовицьких партійних структур. І щоб цей процес не призвів до руйнування радянської держави, яка стала своєрідною реінкарнацією російської імперії, більшовики вирішили очолити ці рухи і керувати ними. [Українізація у 1923–1932 роках. Український національний рух становив загрозу для влади СРСР/Петро Кралюк. – 26 квітня 2020. – URL: https://www.radiosvoboda.org/a/30576563.html].
З початком 1930-х рр. «українізацію» згорнули, почалися репресії, страти (процес СВУ – «Спілки визволення України»). Багатьох видатних українських діячів було розстріляно, заслано до таборів, закатовано.
Репресовано та знищено було і творчий доробок багатьох українських мисців ХХ ст., яку сьогодні називаємо культурою «Розстріляного відродження».
На виставці експоновано документи з фонду Бібліотеки:
- про історію становлення та діяльність української мистецької школи Михайла Бойчука (1882–1937) та його учнів.;
- матеріали наукових конференцій, що розкривають глибину змісту та важливість великого стилю українського мистецького напрямку європейського авангарду – неовізантизму;
- про особливості життя, діяльності та творчості художника Івана Падалки (1894–1937);
- про вплив творчості Тараса Шевченка на мистецтво українських художників та ілюстрації до видань «Кобзаря» Василя Седляра (1899–1937);
- про тоталітарні дії радянської влади до українських мисців та їх творчості;
- про проведення реабілітації жертв репресій та вшанування пам’яті про особистостей багатьох поколінь України.
Українці і сьогодні, в умовах повномасштабної російсько-української війни, змушені захищати свою землю, свободу та право на майбутнє. Триває боротьба проти геноциду та фізичного знищення української народу, де кожен воїн і громадянин захищає саму суть української нації та її цінності.
Експозицію виставки підготували співробітники відділу довідково-бібліографічної та науково-інформаційної роботи.
Розстріляне Відродження
Анотація:
У збірнику вміщено статті науковців – учасників Першої Всеукраїнської наукової конференції «Биківня в системі політичних репресій УРСР у 1937–1941 роках: дослідницькі рефлексії та інтерпретації» (Київ, 20 листоп. 2013 р.). Биківнянська спецділянка НКВС УРСР – місце таємного поховання жертв політичних репресій, розстріляних у Києві в 30-ті та початку 40-х років ХХ ст., розглядається як частина системи політичних репресій сталінського режиму в УРСР. Показано теоретичні проблеми та практики досліджень сталінських репресій в Україні, донесення історичної правди до українського суспільства.
Анотація:На першій сторінці обкладинки:
Зі змісту:
Київський художній інститут і мисці. – С. 89–92, 219-220: (30 осіб).
Анотація:
У попередніх 1–5 книгах досліджувалися архівно-слідчі справи із фонду ФП – припинених справ колишнього архіву КГБ УРСР, фабрикованих в роки “культу особи” і реабілітованих “за недоведеністю” й “відсутністю складу злочину” в роки “відлиги” та “перебудови” тією самою радянською владою, яка їх репресувала.
У 6-й книзі зібрані більше 10000 імен “ворогів народу”, розстріляних у Києві і похованих 1936-1941 рр. під Києвом у Биківнянському лісі, а також імена ще десь 5000 розстріляних більшовиками в міжвоєнні 1920—1941 рр. за межами Київщини та закатованих за межами України її синів і доньок, підсумовуються біографічно за географією (народження і мешкання) та часом розстрілу. Україна та світ мусять знати і пам’ятати Биківню. Якщо в Биківнянських могилах “зариті” (чекістська термінологія) реабілітовані тим же режимом за недоведеністю і відсутністю вини люди, то це — злочин режиму. Покажчик імен, допомагаючи одержати докладнішу інформацію, зводить воєдино місце і час життя цих, безвинно убієнних людей.
Анотація: У книзі на глибокому аналізі історичних подій розкриваються форми і методи геноциду української нації, що застосувалися московським тоталітарним режимом (голодомори, репресії, лінгвоцид). Документальна насиченість та доступна форма викладу роблять книгу актуальною і цікавою для широкого читацького загалу.
Михайло Бойчук (1882–1937) та його школа
Анотація:
У виданні репрезентується творчий шлях одного з найвидатніших українських мистців Розстріляного Відродження Михайла Львовича Бойчука (1882–1937) – творця двох мистецьких шкіл (першої – паризької, чи франко-польської, другої – київської), члени яких згодом за його ім’ям отримали назву бойчукістів. Серед них такі видатні мистці, як Іван Падалка, Василь Седляр, Софія Налепинська-Бойчук та інші. У виданні репродуковано твори майстрів, які збереглися, та констатується факт катастрофічного знищення більшості оригіналів. Бойчукізм як унікальне явище українського мистецтва вимагає подальшого вивчення, деталізації та узагальнення.
Анотація:
В цьому видранні зафіксовані основні матеріали, що були зібрані в межах підготовки однойменної виставки. Каталог відображає сучасний стан наукової розробки тематики бойчукізму в контексті мистецтвознавчих, історичних та культурологічних студій. Бойчукізм – знакове явище в історії мистецтва ХХ століття, нове художнє бачення, відмінне від попереднього досвіду технічно і ідейно. Темпера замість олії, колективна творчість замість індивідуальної, повернення до історичної спадщини замість її заперечення, синкретизм художньої форми замість реалістичного відтворення.
Шифр:Пр4277/2016/30, №1130791–КХ
Анотація: У статті проаналізовано Паризький та Львівський період формування школи Бойчука, яка пройшовши шлях від аванґардних експериментів неовізантизму до творення релігійного мистецтва львівського періоду, різнобічного проявила себе в стінах Української Академії Мистецтва періоду творення української державності 1917–1919 років. Розглянуто педагогічні засади та настанови М. Бойчука та подано перелік учнів майстерні «ікони та Фрески» у процесі творення школи національного мистецтва.
Анотація: В статті розглядаються впливи італійського мистецтва XIV–XV cт.: основних композиційних прийомів, ритмів, форм і кольору, живописних технік художників Італії періодів треченто і кватроченто, у використанні М. Бойчуком та його учнями у своїй творчості.
Анотація: Видання розкриває зміст друкованого органу Асоціації Незалежних Українських Мисців (АНУМ), який виходив у Львові (1932–1936) за редакцією Павла Ковжуна, статті продіяльність Асоціації та біобібліогр. інформацію про фундаторів і членів АНУМу.
Зі змісту:
Іван Падалка. – с. 10,18; 36, 37, 39, 42, 78, 95–97 ; с. 63,91.
Публікації про мистецькі виставки:
36. Виставка української графіки у Львові 1932 р., в якій взяли участь близько 120 авторів із Західної Європи, Галичини та радянської України.
Взяли участь : … Софія Налепинська‑Бойчук, Василь Седляр, Іван Падалка та інші. – С. 26;
37. П’ята Всеукраїнська виставка. 1932/1933рр. – учасники:…Іван Падалка... – С .26.
39. XVIII Міжнародна виставка у Венеції, 1932. Проаналізовано творчий доробок учасників виставки, зокрема , українських – Івана Падалки, Васидя, Седляра…. – С. 27;
42. Виставка мисців Радянської України (Варшава. Салон Інституту пропаганди мистецтв) 1932/1933 рр. Учасники: Василь Седляр, Софія Налепинська‑Бойчук, Іван Падалка,…С. 27.
Зі змісту:
Анотація:
Монографію присвячено дослідженню українського зображального мистецтва й архітектури 1920–1980-х років – періоду вітчизняної історії, на який випали найтяжчі випробування долі: громадянська війна, боротьба з мистецькими угрупованнями, голод, Голодомор, колективізація, українізація, фізичне знищення інтелігенції, Друга світова війна, боротьба з космополітизмом, залякування творчого люду, панування соціалістичного реалізму як єдиного методу і стилю в культурі, «відлига», нонконформізм, закінчення часу тоталітарної сваволі. Автор окреслив суспільно-політичне й соціально-психологічне тло, створювану радянськими ідеологами одновекторність розвитку художньої культури та неминучу жорстку залежність митця від цих обставин. У дослідженні розкрито особливий різновид радянського мистецького тоталітаризму в Україні та його несхожість з іншими тоталітарними системами. Уперше всебічно висвітлено особливості художнього процесу в східній та центральній частині України зазначеного періоду з погляду його сприйняття митцем. Здійснено спробу спростувати міфи про відсутність опору методу соціалістичного реалізму, нав’язаному владою, упродовж зазначеного періоду. Автор показує унікальну українську ідентичність як засіб боротьби з тоталітаризмом і пояснює етимологію багатьох подій, що трапилися в цей період. Введено до наукового обігу невідомі раніше документи, художні твори тощо. У виданні репрезентовано суто авторську позицію щодо розвитку вітчизняної культури зазначеного періоду, яка може не збігатися з думками інших дослідників. Книга розрахована на мистецтвознавців, культурологів і широкий загал читачів, яким небайдужа історія українського мистецтва.
Анотація:
Бойчукізм – одне з найбільш яскравих явищ українського «розстріляного Відродження». У монографії зроблено першу спробу відтворити один з видів творчої діяльності бойчукістів – графіку, яку не вдалося повністю знищити за часів сталінського терору. В науковий обіг введено нові матеріали з архівів КДБ та інших, музейних та приватних колекцій, літературних джерел, що нині є бібліографічною рідкістю. Графічне мистецтво представників школи Михайла Бойчука (головним чином до 1937 року) співставляється з досягненнями майстрів інших країн в 1920–1930-ті роки. Розкривається значення граверних мистецьких напрямків бойчукістів: дереворитів, линоритів, ксилографії, в українській і світовій художній культурі. Відтворена цілісна картина Бойчукізму розкриває міцну самобутну школу, що, з одного боку сягає корінням в глибинні шари народного мистецтва України, а з другого – пов’язана з мистецькими явищами загальноєвропейського і світового характеру.
Зі змісту:
Іван Падалка (1894–1937)
Зі змісту :
Зі змісту: Харківська філія: Падалка Іван Іванович. – С. 186, 340.
Зі змісту:
Зі змісту: Іменний покажч.:
|
|
|
|
|
Зі змісту:
Бугайова О. Падалка Іван Іванович [15(27).10.1894, с. Жорнокльови, тепер Черкас. обл. – 13.07.1937, м. Київ (?)] – художник / О. Бугаєва. — С. 37: фото.
Зі змісту: Імен. покажч.: Падалка І. І. – С. 90, 146, 147.
Шевченко Т. Г. Кобзар: іл. В. Седляра, О. Сластіона
Анотація:
Художник Седляр В. Ф. (1899–1937). Представник бойчукізму. Ілюстрації до "Кобзаря" Т. Шевченка – 1931 та 1933 років. У 1936 р. арешт у Харкові (обвинувачення в належності до націонал-фашистської організації). Розстріляно у Києві 13 липня 1937 р.
***
Зі змісту:
Одним з вражаючих з перспективи сьогоднішнього дня аспектів спадщини маляра-монументаліста Михайла Бойчука і створеного ним напрямку «бойчукізму» є рівень її майже тотального знищення. Це вражає навіть на фоні загальної масової та жорстоко цілісної деструкції української культури за доби сталінського терору.
Анотація:
Бойчукізм – це синкретизм малярських підходів проторенесансу і модернізму, поєднання народних уявлень про красу із авангардистськими пошуками нових форм самовираження.
Попри жорстокі переслідування бойчукістів, розстріл його творців і спроби знищити пам’ять про бойчукізм, цей напрям вже понад 100 років надихає митців України. Він спонукає науковців вивчати джерела творчості бойчукістів, а музеї та галереї – експонувати їхній вцілілий спадок.
Ми створили цей проєкт – онлайн-музей бойчукізму – аби представити формування і розвиток бойчукізму, надати вичерпну інформацію про художників-бойчукістів, розповісти про їхнє життя і їхні твори.
Ми об’єдналися, щоб інформацію про мистців-бойчукістів, розкидану по архівах і бібліотеках, в музейних фондах і приватних колекціях, в наукових статтях і на популярних медіа-ресурсах, зібрати на одній інформаційно-інтерактивній платформі, розташувавши численні біографічні дослідження і творчу спадщину художників на одному дереві – на Яблуні бойчукізму.
Укладач: Алла Новицька, відділ ДБНІР
