ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

Часопис «Основа», як джерело історико-краєзнавчих досліджень. Випуск 2

Олександр Кониський (Переходовець) про організацію освіти в Полтаві середини ХІХ ст.:

огляд статті на сторінках часопису «Основа» за 1861 рік

Боже Великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни…

 

Під час цієї жахливої війни, що відбувається на нашій землі внаслідок вторгнення росії, мільйони українців звертаються до Бога. У молитві люди знаходять втіху та надію, бажають захистити країну, її відважних воїнів та мирних жителів від жорстоких агресорів, вірують у перемогу та встановлення справедливого миру. Епіграфом до цього повідомлення обрано рядки з урочистої пісні «Молитва за Україну» [1], написаної для дитячого хору Олександром Яковичем Кониським. Вже понад століття від створення (1885 р.) вона звучить в українських храмах та стала духовним гімном України. 

Олександр Кониський [2] був активним громадським діячем, письменником, педагогом, перекладачем, адвокатом та професійним біографом Т. Шевченка. Він народився в серпні 1836 року в селі Переходівка (нині Вертіївська тг Ніжинський р-н Чернігівська обл.) у родині збіднілого поміщика. Навчався у Ніжинській початковій школі, потім у Чернігівській гімназії, з якої старанного учня вигнали за написання українських віршів. Не вдалося йому закінчити і Ніжинський юридичний ліцей: скрута та недуга очей змусили полишити навчання. Але розвиватися наполегливий Олександр не перестав - він займався самоосвітою, читав, подорожував Україною та вивчав життя селян. Згодом, екстерном склав університетські іспити на правника і почав заробляти адвокатською практикою. В середині 1850-х років Олександр Якович оселився у Полтаві, де активно долучився до діяльності Полтавської громади. Разом з іншими прогресивними діячами того часу організував у Полтаві кілька недільних шкіл, вечірню школу для дорослих, суботні школи для єврейських дітей та викладав історію у цих навчальних закладах. 

У рамках широкої громадської програми освіти для народу О. Кониський видав два підручники рідною мовою, брак яких тоді особливо гостро відчувався, це — «Українські прописи» (1862 р.) та «Арифметика, або Щотниця» (1863 р.) [3]. В той же час почав співпрацювати з часописом «Основа» та був її постійним кореспондентом. За завданням редакції він їздив по містах і селах України, вивчав проблеми освіти та шкільництва, а потім друкував у журналі свої враження від подорожей у рубриці «Вісті». 

В січні 1863 О. Кониський був заарештований і в позасудовому порядку висланий до Вологди (нині місто в рф), потім ще далі – до Тотьми (нині місто Вологодської обл., рф) [2]. На засланні письменник, продовжуючи плідно працювати, зав’язує взаємини з галицькими періодичними виданнями, куди й надсилає свої вірші, оповідання, дописи, критичні огляди. Після того, як 1872 р. з нього було знято поліційний нагляд, він назавжди оселився у Києві. Як член Київської ради, переймався проблемами освіти, обстоював впровадження у школах української мови, боровся з цензурними перепонами, клопотався про скасування Емського указу. 

Олександр Кониський часто відвідував Галичину з поважною місією: зблизити дві частини України, поділені між Австро-Угорською та Російською імперіями, заради відродження цілісності України. 

Кониський був одним із фундаторів і стратегом Товариства імені Шевченка (1873 р.) у Львові та ініціатором перетворення його на Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) у 1892 р. Для цієї національної наукової інституції він пожертвував свою бібліотеку й архів, зібрав кошти для відкриття друкарні НТШ, започаткував стипендію та заповів товариству частину своїх грошей [4]. Вся його літературна, суспільно-політична та кипуча громадська праця чітко спрямована на творення культурної окремішності, самобутності українців від росіян. Тому будучи небезпечним для Російської імперії, царський уряд якої до краю обмежував друкування українською мовою, Олександр Кониський мав всі підстави ховати своє ім’я під численною кількістю псевдонімів. За підрахунками дослідників, письменник за життя мав сто сорок один псевдонім та криптонім, один з яких – Олександр Переходовець. Під цим псевдонімом у січневому номері часопису «Основа» за 1861 рік опублікована його невелика розвідка українською мовою «З Полтави» [5], в якій проаналізовано стан розвитку освіти в місті Полтава в середині ХІХ ст. Публікація починається із заклику автора видавати журнал рідною «любою» мовою. Процитувавши рядки з поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки», письменник наголошує: «українська мова годиться не для одних віршів, на ній і тепер можна писати і говорити про все наше…» [5, С. 319]. Кониський висловлює щире сподівання, що інші дописувачі послідують його прикладу і весь наступний матеріал «Основи» буде повністю україномовним, «бо чи тож-таки не сором – лізти до сусіда в кишеню за словом? Хіба у нас свого нема? Пора, пора нам додуматься до власної літературної мови» [5, С. 319]. Ці слова залишаються суголосними настроям і думкам громадянського суспільства і в сьогоднішніх реаліях. 

Автор також звертається до близької йому теми та аналізує статистичні дані міста Полтави в розрізі потреб освіти в період з 1859 р. по 1860 р. На той час у місті проживало 27 тисяч жителів і налічувалося 12 навчальних закладів різних типів, у яких навчалося 1557 дітей. Однак, О. Я. Кониський висловлює думку про недостатність такої кількості навчальних закладів, адже в них навчаються «багачі й пани». Олександр Якович не відмежовував сільське життя від долі України, чудово розумів потребу села в освіті, науці, культурі: «…наука і грамотність однаковісінько корисні і тим, котрі думають бути колись суддями та [г]енералами, і тим, котрі весь вік звікують – хто над обручем, хто за чоботом, хто за плугом» [5, С. 320]. Педагог глибоко вірив у можливість піднесення культурного рівня широких народних мас засобами освіти та українського шкільництва на національних засадах. У своїй статті автор ділиться радісною новиною про відкриття недільної безкоштовної школи в Полтаві у 1860 році. До неї з першого дня роботи прийшли навчатися 35 різновікових учнів, серед них були і «семилітки, і сорокалітні». Згодом, там навчалося майже 200 осіб.

Олександр Кониський дбав і про створення освіти для дівчат, про це він писав: «Ще з 1858 р. стали у нас думати, як би завести дівочу школу; думали про це самі учителі, а громада, мов вельможна пані, сиділа собі, зложивши руки, а через те і діло йшло дуже туго…» [5, С. 321]. І слушна думка не пропала безслідно. У 1860 році відкрили Дівоче училище, в якому навчалися і «панночки, і кріпачки, і купцівни, і міщанки, і козачки». Про цей навчальний заклад йдеться вже в іншій статті з цього ж номеру часопису та з такою ж назвою, але написана вона російською мовою під псевдонімом «Житель з Полтавы» [6]. Це повідомлення, наче продовження вже згаданої розвідки Кониського, тому зробимо припущення, що автором є людина, яка безпосередньо була знайома з ним. Так, у цій статті мовиться про ідею виникнення та відкриття Дівочого училища (офіційна назва Жіноче училище 1-го розряду, інші назви – Полтавська жіноча гімназія, Маріїнська жіноча гімназія).

Невідомий автор зазначає, що «один из преподавателей Полтавского кадетского корпуса в конце 1857 года, …, сообщил мысль свою о пользе, которое могло принести,…, учреждение женского открытого учебного заведения в Полтаве» [6, С. 324]. Його ідею підтримали більш ніж 20 викладачів, які зголосилися, що найменш 7 років, на безоплатній основі працювати в цьому навчальному закладі. Також з близького кола викладачів (дружини, сестри) погодилися бути «класними дамами» у цій гімназії. На відкриття Училища збиралися кошти від місцевої громади, для його забезпечення фундатори вдалися до таких засобів, як: видання літератури, організація спектаклів, концертів, розіграш лотереї, читання публічних лекцій із різних питань та збір коштів за підпискою. Першою начальницею освітнього закладу стала пані Данилевська Уляна Григорівна – дружина колезького радника. Відкриття гімназії відбулося 26 серпня 1860 року, до неї було зараховано понад 200 учениць. Набільша кількість з них поступила у перший клас, а саме – 84, у другий – 42, у старші класи поступали вихованки з пансіонів та після домашнього навчання. Тоді ж було відкрито й підготовчий клас, куди вступали безкоштовно діти, які взагалі не знали грамоти або лише трохи були знайомі з абеткою. Училище мало 6 класів (пізніше 7 класів), у підготовчий клас зараховувалися дівчата безкоштовно, у наступні класи необхідно було здавати екзамени та сплачувати за навчання 10 карб. на рік, також допускалися й вільні слухачі. Зазначимо, що автор статті «Из Полтавы» не називає жодних прізвищ, які були причетні до відкриття навчального закладу, викладаючи лише факти, бо має певні сумніви щодо довгострокового успіху гімназії: «Средства гимназии далеко несоразмерны, и потому невольно предоставляется тревожный вопрос: неужели это прекрасное явление нашей общественной жизни будет существовать только 7 лет» [6, С. 327]. Такі ж сумніви озвучує й Олександр Кониський у своїй статі «З Полтави»: «…як наша шановна громада і далі буде чужими руками жар загрібать, то гімназія, постоявши 7 літ, у котрі ніхто з учителів не братиме плати за свою працю, на восьме літо бухне; бо тоді потрібно буде щороку 15 000 карбованців, - а де вони?» [5, с. 321].Однак, не дивлячись на усі переживання авторів, гімназія проіснувала до 1919 року [7]. Також цікавим фактом є те, що через рік, у лютневому номері часопису «Основа» ми зустрічаємо «Отчёт о состоянии Полтавского женского Училища 1-го разряда за 1861 учебный год» [8], де розкриваються подробиці щодо функціонування цього учбового закладу: вказується прізвище викладача, який подав ідею створення гімназії (вчитель російської мови Полтавського кадетського корпуса - Ілляшевич (рос. мовою - Ильяшевич) Микола Петрович) [8, С. 59], розповідається про бюрократичну тяганину, що передувала відкриттю навчального закладу, додається список благодійників та суми їхніх річних внесків, які виділялися на утримання гімназії, витяги з уставу, статистичні дані. Також публікуються прізвища вчителів, їхній фах та деякі деталі навчання. Наприкінці статті міститься опис «Нравственного состояния училища» в якому наголошено, що школа - це маленький світ, в якому відображено життя з усіма аспектами, але найголовніше - це повага до особистості!

Отже, з невеликого огляду цих статей, можна зробити висновок, що автори згаданих повідомлень щиро переймалися проблемами початкової народної освіти в Україні, були детально ознайомлені з її станом, опікувалися її розвитком, самі виступали благодійниками; популяризували освітні заклади, дбали та доносили до читацької аудиторії перспективи та проблеми освіти в регіоні. 

Не дивлячись на колонізаторську політику царського уряду та його відсторонення від матеріального утримання українських початкових навчальних закладів, чітко вбачається сила громади, яка своїми зусиллями та коштами філантропів відкривала навчальні заклади, залучала наукову молодіжну інтелігенцію, що погоджувалась на безоплатну роботу задля вищої мети. Також відзначимо, що у Полтаві середини ХІХ ст. відбувалось нарощування духовного потенціалу: тут оселялися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, В. Короленко, В. Докучаєв і В. Вернадський, М. Вавилов і М. Скліфосовський, М. Кропивницький та ін. Освітні заклади поповнилися учительським інститутом, 6 гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами. Також було відкрито 5 клубів і 8 бібліотек, 4 друкарні і 2 видавництва (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання «Кобзаря» та різноманітна педагогічна література), Природничо-історичний музей Полтавського губернського земства, відділення Російського музичного товариства з власним симфонічним оркестром і музичним училищем. У Полтаві активно працювали: Вчена архівна комісія, Церковно-археологічний комітет [9]. І усе це відобразилося на подальшому розвитку Полтавського краю.


Праці авторства Олександра Яковича Кониського з фонду Національної історичної бібліотеки України

Кониський О. Я. Оповідання : у 4 ч. / О. Я. Кониський. - Полтава : Вид. Полтавської Спілки Споживчих Товариств, 1919. - (Просвітянська книгозбірня). - Ч. 2. - 92 с. - Ч. 3 - 129 с. - Ч. 4 - 130 с.

Кониський О. Я. Оповідання / О. Я. Кониський ; авт. передм. М. Гніп. - Харьків ; Дніпропетровськ : Держвидав України, 1930. - 86 с. - (Масова художня бібліотечка).

Кониський О. Я. Спокуслива нива / О. Я. Кониський. - Київ : Рух, 1926. - 76 с.

Кониський О. Я. Дитинний вік Т. Г. Шевченка: критично-біогр. нарис / О. Я. Кониський // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1892. - Ч. 1. - С. 87-123.

Кониський О. Я. Парубочий вік Т. Г. Шевченка до викупу з кріпацтва (1829–1838): критично-біогр. нарис / О. Я. Кониський // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1894. - Т. 4. - С. 1-28.

Кониський О. Я. Т. Шевченко під час перебування його в «Академії художеств» (1838–1844): критично-біогр. нарис / О. Я. Кониський // Зоря. - 1894. - № 16. - С. 360-364; № 17. - С. 383-385; №18. - С. 400-403; № 19. - С. 421-424; № 20. - С. 439-441; № 21. - С. 460-464.

Кониський О. Я. Тарас Шевченко під час перебування його в Петербурзі (з 28 березня 1858 до червня 1859): критично-біогр. нарис / О. Кониський // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1896. - Т. 14, № 6. - С. 1-42.

Кониський О. Я. Т. Шевченко в дорозі з заслання (2 серпня 1857–27 березня 1858): критично-біогр. нарис / О. Кониський // Зоря. - 1896. - № 5. - С. 90-92; № 6. - С. 117-118; № 7. - С. 137-138; № 8. - С. 156-157; № 9. - С. 175-177; № 10. - С. 195-196; № 11. - С. 215-216; № 12. - С. 237-239; № 13. - С. 256-258.

Кониський О. Я. Т. Шевченко під час висшого розцвіту його кебети, до арешту його [1845–1847]: критично-біогр. нарис / О. Кониський // Зоря. - 1895. - № 5. - С. 89-91; № 6. - С. 113-115; № 7. - С. 135-136; № 8. - С. 155-157; № 9. - С. 174-177; № 10. - С. 194-196; № 11. - С. 212-215; № 12. - С. 232-234; № 13. - С. 251-253; № 14. - С. 274-275.

Кониський О. Я. Тарас Шевченко - Грушівський, хроніка його життя. / О. Я. Кониський. - Львів : З друк. Наук. Тов. імені Шевченка, 1901. - Т. 2. - [334] с. - (Збірник Філологічної секції Наукового Товариства імені Шевченка ; Т. 4).

Кониський О. Я. Тарас Шевченко під час останньої його подорожі на Україну (3/15 червня–7/19 вересня 1859 р.): критично-біогр. нарис / О. Кониський // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1897. - Т. 15, № 1. - С. 1-35.

Кониський О. Я. Т. Шевченко в останні часи свого життя (7 вересня 1859 . до 26 лютого 1861 р.): критично-біогр. нарис / О. Кониський // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1897. - Т. 16. - С. 1-70.

Кониський О. Я. Варіанти на декотрі Шевченкові твори / О. Я. Кониський // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1900. - Кн. 1. - С. 13-14.

Кониський О. Я. Оповідання про Тараса Шевченка / О. Кониський. - Санкт-Петербург, 1901. - 32 с.

Кониський О. Я. Подорож в рідні села Шевченка / О. Кониський // Зоря. - 1893. - Ч. 5. - С. 92-96.

Кониський О. Я. Проба улаштовання хронології до творів Т. Шевченка / О. Кониський // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1895. - Т. VІІІ, № 4. - С. 1-20.

Кониський О. Я. Проба улаштовання хронології до творів Т. Шевченка / О. Кониський // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - 1897. - № 3. - С. 1-22.

Кониський-Перебендя О. Я. Твори О. Я. Конисского-Перебенди : у 3 т. / О. Я. Кониський. - Одесса : Тип. и хромолитогр.Фесенка, 1899 – 1900.

Т. 1: Оповідання. – 1899. - 224 с.
Т. 2: Оповідання. - 1899. - 214 с.
Т. 3.: Перебендя. - Ялта : Тип. Вахтина, 1900. – 423 с.

 

Джерела, які містять інформацію про життєвий і творчий шлях Олександра Яковича  Кониського з фонду Національної історичної бібліотеки України

Антонович М. Дві замітки до життєпису О. Кониського / М. Антонович // Український історик. – 1971. – № 1-2 (29-30). – С. 89-94.

Антонович М. Д. О. Кониський і Т. Шевченко / М. Д. Антонович. - Мюнхен, 1971-1972. - 47 с. - (Наукові записки ; Український технічно-господарський інститут, ч. 23).

Антонович М.П. О. Куліш та О. Я. Кониський // Український історик. – 1970. – № 1-3 (25-27). – С. 38-52.
Антонович М. О. Кониський і М. Грушевський / М. Антонович // Український історик. -1984. – № 1-4 (81-84). – С. 48-63.

Берло Г. Мої знайомства з деякими українськими діячами / Ганна Берло // Україна. — 1929. — № 3/4. — С. 99 — 100.

Бойко Н.О. Кониський та О. Барвінський: до історії співпраці / Н. Бойко // Слово і час. - 2019. -№ 6. - С. 85-94.

Бойко Ю. О. Я. Кониський як біограф Т. Г. Шевченка / Ю. Бойко // Бойко Ю. Вибране. - 1990. -Т. 4. - С. 219-228.

Бурлак Г. Олександр Кониський: нові грані постаті (Листи до М. Грушевського) / Г. Бурлак // Український історик: журнал українського історичного товариства. - 2004/2005. - № 3/4/1(163-164, 165). - С. 60-68.

Гирич І. Б. Олександр Кониський – публіцист-ідеолог львівської «Правди» (до 180-річчя від народження) / І. Б. Гирич // Вісник НТШ. - 2016. - Чис. 55. - С. 52-56.

Домбровська Л. В. Олександр Якович Кониський (1836–1900) – видатний український просвітник, культурно-громадський діяч, письменник, педагог / Л. В. Домбровська // Українська біографістика : зб. наук. пр. . - 2013. - Вип. 10. - С. 198-211.

Дяченко О. В. Українські народолюбці Олександр Кониський і Дмитро Пильчиков: парадокси взаємовідносин / О. В. Дяченко // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Серія: Історія та археологія. - 2007. - Вип. 15. - С. 16-21.

Дяченко О. В. О. Я. Кониський і М. П. Драгоманов: зіткнення ідейних позицій / О. В. Дяченко // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. - 2007. - Вип. 5. - С. 167-176.

Мисюра О. О. Кониський – засновник шевченкознавства / О. Мисюра // Сіверянський літопис. - 2010. - № 6. - С. 112-121.

Мисюра О. О.Кониський Олександр Якович (1839–1900) : [життєвий і творч. шлях письменника, публіциста, науковця і громад. діяча] / О.О. Мисюра. - Чернігів : Просвіта, 2008. - 199 с. : портр.

Перші роковини смерти Ол. Кониського // Літературно-науковий вістник. –1902. – Т. XVII. Кн. 2. – С. 4.
Смілянська В. Л. О. Кониський – біограф Т. Шевченка / В. Л. Смілянська // Радянське літературознавство. - 1970. - № 12. - С. 33-41.

Сокіл В. Листування Олександра Кониського і Тита Реваковича / В. Сокіл // Народознавчі зошити: науковий журнал. - 2015. - № 3 (123). - С. 668-712

Франко І. Про життя і діяльність Олександра Кониського / І. Франко // Франко І. Мозаїка із творів, що не ввійшли до зібрання творів: у 50 т.- Львів, 2002. - С. 122-147.

[Франко І.] Олександр Яковлевич Кониський. 18 серпня 1836 – 12 грудня 1900 / І. Франко // Літературно-науковий вісник.-1901. – Січень. С. 16, 17.

Джерела з бази даних «Історія міст і сіл України» про історію розвитку освіти у місті Полтаві у ХІХ – І пол. ХХ ст.

Бабенко Л. Як викорінювали український буржуазний націоналізм у викладанні української мови в Полтавському педінституті: [кінець 1930-х - початок 1940-х рр.] / Л. Бабенко ; Полтав. держ. пед. ун-т ім. В. Г. Короленка // Рідний край: науковий публіцистичний художньо-літературний альманах. - 2009. - № 1 (20). - С. 126-130.

Бояренцев С. М. История учебных заведений Полтавы до 1917 года / С. М. Бояренцев. - Полтава : АСМИ, 2013. - 546 с. : фот. 

Волосков В. Найзнаменитіша в Україні : [Перша Полтавська чоловіча гімназія-школа №3] / В. Ф. Волосков. - Полтава : АСМІ, 2013. - 256 с.

Гавриш Р. Л. Земська школа на Полтавщині : монографія / Р. Л. Гавриш. - Полтава : Археологія, 1998. - 102 с. :іл.

Женские учебные заведения // Памятная книжка Киевского учебного округа на 1912/13 учебный год. Часть 1 и 2. - Киев, 1913. - С. 214-427.
Згадується:
      Полтавська Маріїнська жіноча гімназія. - С. 372.
      Полтавська приватна жіноча гімназія. - С. 376.

Мірошниченко Н. О. Чинники та етапи розвитку сільськогосподарської освіти в Україні у ХІХ на початку ХХ ст. / Н. О. Мірошниченко // Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. - 2015. - Вип. 8. - С. 234-236.

Освіта Бориспільщини в ХІХ столітті // Стрілько-Тютюн В. В. Світло. Нариси з історії освіти Бориспільщини: у 2 т. / В. В. Стрілько-Тютюн. - Київ : Дорадо-Друк, 2016. - Т. 1. - С. 78-121. :іл., табл., плани.
Із змісту: 
      Распоряжение, правила для приходских училищ Киевской, Волынской и Полтавской губерний. - С. 81-83.

Отчет о состоянии Полтавского Женского Училища 1-го разряда за 1861 учебный год // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. - 1862. - Лютий. - С. 58-71.

Петренко І. М. Створення і функціонування в Полтаві початкового народного училища для єврейських дівчат (1896–1918 рр.) / І. М. Петренко // Наук. пр. іст. ф-ту Запоріз. нац. ун-ту. - 2015. - Вип. 43. - С. 119-122.

Реальные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа на 1912/13 учебный год. Часть 1 и 2. - Киев, 1913. - С. 168-204. - Полтавское Александровское реальное училище. – С. 188.

Ревега В. Історія Полтавського Єлизаветинського інституту шляхетних дівчат / В. Ревега // Наукові записки з української історії: збірник наукових статей. - 2010. - Вип. 24. - С. 46-49.

Средние учебные заведения. Мужские гимназии // Памятная книжка Киевского учебного округа на 1912/13 учебный год. Часть 1 и 2. - Киев, 1913. - С. 30-168.
Згадується:
      Полтавська 1-а гімназія. - С. 14.
      Полтавська 2-а гімназія. - С. 145.

Ткаченко Т. Прилуцька гімназія в період становлення середньої освіти на Полтавщині (друга половина ХІХ ст.) / Т. Ткаченко, М. Ткаченко ; Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т ім. Григорія Сковороди // Наукові записки з української історії: збірник наукових статей. - 2011. - Вип. 26. - С. 109-113.

Швець В. В. Навчально-виховний процес у Полтавському кадетському корпусі (на матеріалах спогадів Михайла Домонтовича) : [40-і рр. ХІХ ст.] / В. В. Швець ; Ін-т історії України НАН України, Черкас. нац. ун-т ім. Б. Хмельницького // Гуржіївські історичні читання: збірник наукових праць. - 2014. - Вип. 7. - С. 113-115.

Шумейко Н. Навчальні заклади Полтавської губернії на поштових листівках початку ХХ ст. (з фондів Полтавського краєзнавчого музею) : [Петровський Полтавський кадетський корпус, Олександрівське реальне училище, Маріїнська жіноча гімназія, Школа імені Котляревського, Жіноча гімназія В. Л. Ахшарумової, Єврейське училище «Талмуд-Тора» та ін.] / Н. Шумейко ; Полтав. краєзн. музей ім. Василя Кричевського // Полтавський краєзнавчий музей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток: збірник наукових статей. - Полтава : Дивосвіт, 2014. - Вип. 9. - С. 651-666.

Список не є вичерпним. Більше документів з даної теми Ви можете знайти в Електронному каталозі та базах даних НІБУ.

Список  використаних джерел
1. Кузик В. Молитва «Боже великий, єдиний» / В. Кузик // Українська музична енциклопедія. – Київ, 2011. – Т. 3: Л – М. - С. 460.

2. Усенко І. Б. Кониський Олександр Якович [Електронний ресурс] / І. Б. Усенко // Енциклопедія історії України : Т. 5: Кон - Кю / редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.] ; НАН України, Інститут історії України. – Київ, 2008. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Koniskii_O. -(останній перегляд: 03.06.2022).

3. Олександр Якович Кониський [Електронний ресурс] // Чернігівська ОУНБ ім. В. Г. Короленка. Відділ наукової інформації та бібліографії : блог. – Режим доступу: http://secinfchounbk.blogspot.com/2016/08/180-18361900.html. - (Останній перегляд 02.06.2022).

4. Букет Є. Найвидатніший після Шевченка – творець сучасного українця [Електронний ресурс] / Євген Букет // Армія інформ. – Режим доступу: https://armyinform.com.ua/2021/09/07/najvydatnishyj-pislya-shevchenka-tvorecz-suchasnogo-ukrayinczya/. – (Останній перегляд 30.05. 2022).

5. Переходовець О. З Полтави / О. Переходовець // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. - 1861. - Січень. - С. 319-322.

6. Житель з Полтавы. Из Полтавы / Житель з Полтавы // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. - 1861. - Січень. - С. 323-328.

7. Женская гимназия Мариинская [Електронний ресурс] // История Полтавы (Сайт Бориса Тристанова). - Режим доступу: https://rada-poltava.gov.ua/city/historic/. – (Останній перегляд 03.06.2022).

8. Отчёт о состоянии Полтавского женского Училища 1-го разряда за 1861 учебный год // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. - 1862. - Лютий. - С. 58-71.

9. Історичний нарис про місто Полтава [Електронний ресурс] // Полтава : офіційний сайт Полтавської міської ради та виконавчого комітету. - Режим доступу: https://rada-poltava.gov.ua/city/historic/. – (Останній перегляд 03.06.2022).
 

Підготували: О.В. Покропивна, М.В. Цінська

Докладніше про проєкт:
Часопис «ОСНОВА», як джерело історико-краєзнавчих досліджень